Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), розташований у Страсбурзі, був створений в сучасній формі в 1998 году. ЄСПЛ може розглядати тільки ті заяви, які спрямовані проти держав, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) і відповідні протоколи до неї.

Європейський суд з прав людини розглядає такі скарги:

Скарги держав: будь-яка держава-учасниця може поскаржитися на порушення Конвенції іншою державою-учасницею.

Індивідуальні заяви проти держав-учасниць Конвенції за фактом порушення ними Конвенції, вони можуть подаватися:

• Фізичними особами
• Юридичними особами та об'єднаннями;
• Неурядовими організаціями.

Важливо підкреслити, що для того, щоб подати скаргу до ЄСПЛ, не обов'язково бути громадянином держави-учасниці Конвенції.

Європейський суд з прав людини не розглядає цивільні та комерційні справи між приватними особами та / або компаніями. Він не виконує функції національного суду і не має повноважень скасовувати або змінювати рішення національних судів.

Європейський суд з прав людини також не може безпосередньо втручатися в діяльність органу влади, дія або бездіяльність якого спричинила порушення. Однак тут слід зазначити, що винесення ЄСПЛ рішення про порушення прав, захищених Конвенцією, може бути підставою для перегляду судового рішення на національному рівні (якщо це передбачено законодавством держави-учасниці). Крім того, в деяких випадках ЄСПЛ у своєму рішенні може постановити, що держава повинна вчинити певні дії для виправлення порушених прав.

Якщо ЄСПЛ буде встановлено, що мало місце порушення будь-якої з статей Конвенції державою, проти якої була подана скарга, ЄСПЛ може зобов'язати державу-порушника виплатити справедливу компенсацію заявникові за вказане порушення, яка включає матеріальну та моральну шкоду, а також витрати, понесені заявникомна за юридичні послуги на національному рівні та перед ЄСПЛ.

Подача заяви в Європейський суд з прав людини в рамках індивідуальної скарги можлива тільки після вичерпання всіх доступних судових засобів захисту на національному рівні, в протилежному випадку необхідно довести, що засоби захисту на національному рівні не є ефективними. Крім того, скарга повинна бути подана не пізніше 4 місяців з дати остаточного внутрішнього (судового) рішення.

Звертаємо окрему увагу на те, що в Європейському суді з прав людини існують чіткі правила подачі індивідуальних скарг, а саме, вимоги до оформлення скарги та доданих документів (стаття 47 Регламенту ЄСПЛ). Якщо ваша скарга не буде відповідати зазначеним вимоги, її можуть не допустити до попереднього вивчення на предмет відповідності критеріям прийнятності, викладеним у ст. 35 Конвенції.

Важливо підкреслити, що на початковій стадії подачі скарги заявник не зобов'язаний мати представника або адвоката. Однак, починаючи зі стадії комунікації справи Уряду відповідної держави, представництво інтересів заявника адвокатом є обов'язковим. Адвокат повинен мати право практикувати в одній або декількох державах-учасницях та володіти однією з офіційних мов Суду (англійською або французькою).

Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання державами-учасницями. ЄСПЛ може присудити справедливу компенсацію лише стосовно держави-учасниці Конвенції.

Відносно держав колишнього радянського блоку найбільш часто зустрічаються наступні порушення:

• Невиконання рішень національних судів, винесених на користь громадян, де боржником є державні органи, які за рішенням національних судів зобов'язані виплачувати громадянам різні види виплат (пенсії, соціальну допомогу (чорнобильські), допомогу по догляду за дитиною, борги по зарплаті на державних підприємствах, інші види соціальних виплат);
• Умови утримання під вартою, як під час слідства, так і після винесення вироку.

Оскільки дані порушення є «системними», справи даної категорії розглядаються ЄСПЛ за спрощеною процедурою, тому що вони вже покриті «пілотними» рішеннями ЄСПЛ.

Наприклад, щодо соціальних виплат по Україні існує «пілотне» рішення ЄСПЛ YURIY NIKOLAYEVICH IVANOV v. Ukraine № 40450/04 від 15 січня 2010 року, згідно якого невиконання рішень по соціальних виплатах на національному рівні не менше одного року з дати набрання рішенням чинності, є порушенням Статей 6, 13, а також статті 1 Протоколу № 1 Конвенції.

Подібні «пілотні» рішення існують так само стосовно Російської Федерації BURDOV v. RUSSIA (No. 2) № 33509/04 від 4 травня 2009 року, а також нещодавно прийняті ЄСПЛ GERASIMOV AND OTHERS v. RUSSIA № 29920/05 від 1 жовтня 2014 року і LISEYTSEVA AND MASLOV v. RUSSIA № 39483/05 від 9 січня 2015 року.