ECHR building
ECHR building

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), розташований у Страсбурзі, був створений в сучасній формі в 1998 году. ЄСПЛ може розглядати тільки ті заяви, які спрямовані проти держав, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) і відповідні протоколи до неї.

Європейський суд з прав людини розглядає такі скарги:

Скарги держав: будь-яка держава-учасниця може поскаржитися на порушення Конвенції іншою державою-учасницею.

Індивідуальні заяви проти держав-учасниць Конвенції за фактом порушення ними Конвенції, вони можуть подаватися:

  • Фізичними особами
  • Юридичними особами та об'єднаннями;
  • Неурядовими організаціями.

Важливо підкреслити, що для того, щоб подати скаргу до ЄСПЛ, не обов'язково бути громадянином держави-учасниці Конвенції.

Європейський суд з прав людини не розглядає цивільні та комерційні справи між приватними особами та / або компаніями. Він не виконує функції національного суду і не має повноважень скасовувати або змінювати рішення національних судів.

Європейський суд з прав людини також не може безпосередньо втручатися в діяльність органу влади, дія або бездіяльність якого спричинила порушення. Однак тут слід зазначити, що винесення ЄСПЛ рішення про порушення прав, захищених Конвенцією, може бути підставою для перегляду судового рішення на національному рівні (якщо це передбачено законодавством держави-учасниці). Крім того, в деяких випадках ЄСПЛ у своєму рішенні може постановити, що держава повинна вчинити певні дії для виправлення порушених прав.

Якщо ЄСПЛ буде встановлено, що мало місце порушення будь-якої з статей Конвенції державою, проти якої була подана скарга, ЄСПЛ може зобов'язати державу-порушника виплатити справедливу компенсацію заявникові за вказане порушення, яка включає матеріальну та моральну шкоду, а також витрати, понесені заявникомна за юридичні послуги на національному рівні та перед ЄСПЛ.

Подача заяви в Європейський суд з прав людини в рамках індивідуальної скарги можлива тільки після вичерпання всіх доступних судових засобів захисту на національному рівні, в протилежному випадку необхідно довести, що засоби захисту на національному рівні не є ефективними. Крім того, скарга повинна бути подана не пізніше 4 місяців з дати остаточного внутрішнього (судового) рішення.

Звертаємо окрему увагу на те, що в Європейському суді з прав людини існують чіткі правила подачі індивідуальних скарг, а саме, вимоги до оформлення скарги та доданих документів (стаття 47 Регламенту ЄСПЛ). Якщо ваша скарга не буде відповідати зазначеним вимоги, її можуть не допустити до попереднього вивчення на предмет відповідності критеріям прийнятності, викладеним у ст. 35 Конвенції.

Важливо підкреслити, що на початковій стадії подачі скарги заявник не зобов'язаний мати представника або адвоката. Однак, починаючи зі стадії комунікації справи Уряду відповідної держави, представництво інтересів заявника адвокатом є обов'язковим. Адвокат повинен мати право практикувати в одній або декількох державах-учасницях та володіти однією з офіційних мов Суду (англійською або французькою).

Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання державами-учасницями. ЄСПЛ може присудити справедливу компенсацію лише стосовно держави-учасниці Конвенції.

Відносно держав колишнього радянського блоку найбільш часто зустрічаються наступні порушення:

  • Невиконання рішень національних судів, винесених на користь громадян, де боржником є державні органи, які за рішенням національних судів зобов'язані виплачувати громадянам різні види виплат (пенсії, соціальну допомогу (чорнобильські), допомогу по догляду за дитиною, борги по зарплаті на державних підприємствах, інші види соціальних виплат);
  • Умови утримання під вартою, як під час слідства, так і після винесення вироку.

Оскільки дані порушення є «системними», справи даної категорії розглядаються ЄСПЛ за спрощеною процедурою, тому що вони вже покриті «пілотними» рішеннями ЄСПЛ.

Наприклад, щодо соціальних виплат по Україні існує «пілотне» рішення ЄСПЛ YURIY NIKOLAYEVICH IVANOV v. Ukraine № 40450/04 від 15 січня 2010 року, згідно якого невиконання рішень по соціальних виплатах на національному рівні не менше одного року з дати набрання рішенням чинності, є порушенням Статей 6, 13, а також статті 1 Протоколу № 1 Конвенції.

Подібні «пілотні» рішення існують так само стосовно Російської Федерації BURDOV v. RUSSIA (No. 2) № 33509/04 від 4 травня 2009 року, а також нещодавно прийняті ЄСПЛ GERASIMOV AND OTHERS v. RUSSIA № 29920/05 від 1 жовтня 2014 року і LISEYTSEVA AND MASLOV v. RUSSIA № 39483/05 від 9 січня 2015 року.

Рішення Комітету міністрів Ради Європи щодо Криму від 3 травня 2017 року

У рішенні Україна проти Росії (стосовно Крим), № 20958/14, 16 грудня 2020, Велика Палата ЄСПЛ визнала, що починаючи з 18 лютого 2014 року Російська Федерація має юрисдикцію по Республіці Крим внаслідок ефективного контролю. Таким чином, громадяни, які живуть у Криму, мають право подати в ЄСПЛ скарги проти Російської Федерації, оскільки відповідальність за дотримання прав людини є обов’язком Росії, яка контролює "де-факто владу" на території півострова.

Відкрити список справ, виграних Адвокатом Єгором Бойченко в Європейському Суді з прав людини

Справи проти України:


ЄСПЛ визнав, що передача земельної ділянки, яка належала заявниці, місцевою радою в оренду компанії без погодження із заявницею не мала законної підстави у порушення ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. ЄСПЛ присудив компенсацію в розмірі 4000 євро.

ЄСПЛ визнав порушення ст. 3 та ст. 13 Конвенції внаслідок надання заявнику неналежної медичної допомоги у в'язниці, а також ст. 8 внаслідок моніторингу кореспонденції заявника співробітниками в'язниці, включаючи його кореспонденцію з ЄСПЛ. ЄСПЛ присудив компенсацію в розмірі 4000 євро.

ЄСПЛ визнав, що тримання заявника під вартою було незаконним, необґрунтованим та тривалим, порушуючи вимоги ст. 5 § 1 та 5 § 3 Конвенції, та присудив компенсацію моральної школи в розмірі 6000 євро.

ЄСПЛ визнав таким, що суперечить ст. 8 Конвенції, виселення заявників із займаних ними житлових приміщень, оскільки суди не проаналізували питання пропорційності втручання (виселення) у право заявників на їхнє житло. ЄСПЛ присудив компенсацію моральної шкоди в розмірі 4500 ЄВРО кожному з заявників.
ЄСПЛ визнав незаконною відмову національного суду виплатити заявниці-вчительці соціальні виплати на підставі відсутності бюджетних коштів, що спричинило порушення ст. 1 Протоколу №1 Конвенції.

ЄСПЛ визнав порушення ст. 6 (право на доступ до правосуддя) внаслідок того, що Вищий адміністративний суд України відмовився розглядати скаргу заявника, пославшись на своє попереднє рішення, яке було засноване на зовсім іншому законодавстві і більше не мало сили. ЄСПЛ присудив компенсацію в розмірі 3000 євро.

ЄСПЛ визнав незаконним тримання заявника під вартою протягом трьох днів після того, як національний суд ухвалив рішення про його звільнення, та відсутність можливості отримати компенсацію на національному рівні, що призвело до порушення ст. 5 § 1 та 5 § 5 Конвенції.

ЄСПЛ визнав порушення ст. 3 Конвенції внаслідок ненадання належної медичної допомоги заявнику у в'язниці, та присудив компенсацію моральної шкоди в розмірі 7000 євро.

ЄСПЛ визнав порушення ст. 2 Конвенції в її процесуальному аспекті через відсутність ефективних процедур на національному рівні для задоволення скарг заявника про медичну недбалість, що спричинила смерть матері заявника, і присудив заявнику компенсацію в розмірі 6 000 євро.

ЄСПЛ визнав утримання заявника під вартою необґрунтованим та тривалим в порушення ст. 5 § 3 Конвенції.

ЄСПЛ визнав порушення ст. 2 Протоколу 4 Конвенції внаслідок того, що заявник не мав можливості домогтися перегляду заборони на його виїзд з країни до повного погашення боргу.

ЄСПЛ визнав процедуру банкрутства компанії, до якої заявник мав кредиторські вимоги, необґрунтовано тривалою, що призвело до порушення ст. 6 § 1 та ст. 13 Конвенції.

ЄСПЛ знайшов порушення щодо тривалості перегляду законності утримання заявника під вартою за ст. 5 § 4 Конвенції, а також відсутність механізму компенсації за таке порушення на національному рівні в порушення ст. 5 § 5 Конвенції.

ЄСПЛ визнав порушення тривалості кримінального процесу проти заявника, який триває з 08 лютого 2006 року, порушуючи ст. 6 та ст. 13 Конвенції, та присудив заявнику грошову компенсацію у розмірі 7 800 євро.

Справи проти Росії:


ЄСПЛ визнав порушення ст. 3 Конвенції у її матеріальному та процесуальному аспектах внаслідок жорстокого поводження із заявником з боку правоохоронних органів, а також відсутність ефективного розслідування жорстокого поводження. ЄСПЛ присудив заявнику компенсацію понад 25 000 євро.

ЄСПЛ визнав незаконним знесення комерційної нерухомості заявника, що призвело до порушення ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. ЄСПЛ присудив заявнику компенсацію понад 240 000 євро.

ЄСПЛ визнав тримання заявника під вартою необґрунтованим та тривалим, порушуючи ст. 5 § 3 Конвенції, і присудив заявнику компенсацію у розмірі 2000 євро.

Процедура дружнього врегулювання. Визнання РФ неналежних умов тримання заявника під вартою (порушення ст. 3 та ст. 13 Конвенції) із виплатою заявнику компенсації в розмірі 13 000 євро.

ЄСПЛ визнав, що арешт нерухомого майна заявниці та банківських рахунків з 2011 року не мав законної підстави, порушуючи ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції.

ЄСПЛ визнав незаконним знесення комерційної нерухомості заявника, що призвело до порушення ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. ЄСПЛ присудив заявнику компенсацію понад 260 000 євро.

Справи проти інших країн:


ЄСПЛ визнав незаконним утримання заявника під вартою протягом процесу з його екстрадиції до РФ внаслідок тривалості такого тримання та перегляду його законності судами Кіпру, що призвело до порушення ст. 5 § 1 та 5 § 4 Конвенції. ЄСПЛ присудив заявнику компенсацію 26 000 євро.

ЄСПЛ ухвалив порушення статті 6 § 1 у кримінальному аспекті та статті 6 § 3 (c) та (d) Конвенції, знайшовши кілька порушень у кримінальному процесі проти двох заявників, включаючи те, що національні суди не надали достатніх підстав для відмови заслухати головного свідка захисту ; суди використали для аргументації своїх рішень заяви відсутніх свідків, чиї докази мали значну вагу, без достатніх врівноважувальних факторів для компенсації негативних наслідків для захисту; національні суди не надали достатніх підстав для повного виключення з судового розгляду заявників за поведінку, що ймовірно порушувала громадський порядок.